(Взяла віник, мете далі, потім знову кидає його; біжить до скрині, соромлячись і озираючись, дістає з неї дівочий вінок. Діставши, вона придіває його собі на голову й пустивши, як молода, очі додолу, соромливо вклоняється, так ніби перед нею стоять якісь люди): Прохали батько, прохали мати і я прошу — приходьте до нас на весілля.
В одчинені двері увійшов Панас, смутний, невеселий, але побачивши, що робить Катря, він одразу поживішав і повеселів.
Панас. А що це ти,
Катерина — Катюха
Зарізала пітуха,
Поставила на столі,
Дивітеся, москалі,
що це ти робиш? Ага?
Катря швиденько здіймає з голови вінок і ховає його знов у скриню.
Катря. Що таке? Що таке?
Панас. Ага! Що таке? Думаєш — не бачив? „Прохали батько, прохали мати і я прошу — приходьте до нас на весілля?“ Ага! Ось як поприходять із поля — усім порозказую! Порозказую!
Катря. Кажи, дуже я боюсь… Палажка й раніш давала мені придівати свій вінок. А ось я як порозказую, що ти… (Далі Катря спинилася, приглядаючись до Панаса). Панасе, ану глянь сюди.
Панас (лупає очима і затурбовано озирає себе). Чого? Чого? — Може те, що оце коліно в мене розірване? Це ще я позавчора розірвав,
