як і вони, українці. (До жінки). Надівай зараз намисто! (До панни Лізи). Скидай свій балахон, надівай плахту. Ну, живо. (Пані і панна повеселівши швидко достають українські костюми). Що іще? (Корецький береться рукою за чоло, щось пригадуючи. Бігає по кімнаті, зачепив табуретку коло ліжка, на якій стояли різні каламарчики, пуделечка з ліками, перекидає. Сердито кричить): Хто це понастановляв тут цього чортовиння!
Пані Корецька. Та чого ти зіпаєш? — Це-ж твої ліки.
Корецький. А… чорт!.. голову заморочили! — Все з голови повилітало! (Сильно надавлює рукою лоба і морщить чоло). Що-ж я мав робити?..
(Знову чути розриви гарматних снарядів. Всі припадають до землі; панна і пані з вереском. Корецький швидко і рішуче лізе на карачках до ліжка, дістає закинутий туди портрет Шевченка. Далі вішає його на стіну, на те-ж місце).
Корецький (хрипко). Рушник, рушник давайте сюди.
Корецький. Рушник, кажу давай! (Хватає із рук пані Корецької рушник і роздивившись шпурляє його до порога). Що ти мені сунеш якусь ганчірку! Новенький, чистенький!
