(За дверима чути стурбований голос: „Борис! Борис! Боря, где ты?“ Двері одчиняються і на порозі з'являється другий офіцер; він нашвидку застібує шинель).
Перший офіцер (радісно). А, Миша, заходи сюда!
Другий офіцер (схвильовано). Боря, сюда иди!
Перший офіцер (безтурботно). Что такое, дорогой.
Другий офицер. Іди, тебе я говорю: дело есть!
Перший офіцер. Миша! Я решил окончательно: к чорту всякие дела! Иди, вот посмотри лучше, какой прелестный уголок я розыскал.
Другий офіцер. Вот идиот! — Иди, я тебе говорю! (Сам швидко пішов).
Перший офіцер. В чем-же дело?.. (Трохи стурбовано). Что это ему так не терпится? (Ідо до дверей; по дорозі повертається до пані Корецької, привітно). Вы нас ожидайте: через пять минут мы к вам возвращаемся.
Усі. Пожалуста, пожалуста…
(Офіцер швидко виходить із кімнати. Який час усі дивляться на двері з лагідною осмішкою, мовчки… Далі всі зітхають і починають вештаться по кімнаті).
Ліза (моргаючи на двері Коломійця, ядовито, неголосно). Що, попався?
Корецький. Да-а… Як-то ти, голубчику, тепер викрутишся? Крутивсь, крутивсь, таки вскочив!
Корецький (швидко зодягаючись, до жінки ніжно). Катю, то ти говориш, що це князь?
Пані Корецька. Князь, Антоша, князь… Рощін-Демідов…
