нуточку прошу обождать. (Хмурить брови). Вы кто собственно будете… то-есть не то… (Підбирає слова). Вы каких убеждений? Собственно не убеждений… словом — ви кого признаете ясновельможного пана гетмана или Директорію?
Коломієць (згинається). Я, знаєте, скромний студент, в політику не втручаюсь… моє діло — наука.
Офіцер. Потрудитесь показать ваши документы.
Коломієць. Моє посвідчення?
Офіцер. Там уже как хотите, так его й называйте.
Коломієць (стоїть у нерішучості). Зараз, зараз… (Твердо). Мої документи в моїй кімнаті, — я зараз найду і принесу вам. Я зараз.
Офіцер (надуто). Да-да. Пожалуйста.
Корецький. І нащо ви, господин офіцер, так його налякали?
Офіцер. А что это за человек?
Корецький. Хороший чоловік, якого-небудь ми не стали-б держати.
Офіцер (самовдоволено до Лізи). Может это жених ваш, тогда я прошу извинить меня?
Панна Ліза (кокетуючи). Може й жених!.. (Капризно). А ви такий злий, зараз лякать.
Офіцер. Но мне интересно было-бы знать, какую это он принес новость. Он с таким видом влетел в комнату, как будто там действительно нивесть что случилось. Мне это кажется несколько подозрительным.
