Савка (до Василини). А ти й рада! Їй смішки! Коли-б узяв оце не дочку, а тебе міряти батогом!..
Василина. Тю, на тебе — за що?
Савка. Оце моє діло за дочкою дивитися? Сама ти ради їй не даси? Ти-ж якась мати…
Василина. А ти — батько.
Савка. Та нехай вашому чорт батькові — про мене — хоч і обоє біжіть на вулицю: і мати, і дочка! Я наробився! Я натрудився за день — дайте мені хоч раз у тиждень доспати!
Олена (виходить на поріг, плаче). Тату! Мамо! Ідіть у хату! Чого ви завелися надворі? Нащо ви людей туманите серед ночи!
Савка. А ти не цвірінчи там, вилупок! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! Хоч у прірву!
Тиміш. Отак-би й зразу!
Василина (до Олени). Ну, то чого-ж дожидаєш — іди, коли батько велить.
Олена (плачучи). Куди я піду — я не хочу!
Тиміш (побожно). Бачте, які тепер слухняні діти.
Олена. Сьогодні піди, а завтра що буде!
Василина. Іди, дурна, поки не бита!
Тиміш. Та чого ви панькаєтесь із нею — ломигою її.
Василина (рішуче кидається до Тимоша з рогачем). Ой, ти-ж мені, пройдисвіте, допік уже до живих печінок!..
