же — желаю успеха — заводите, посмотрим, что из этого выйдет! (Далі злісно й уперто хитнув головою, високомірно, цинічно). Как это? „Желизяку на пузяку — геп!“ (Всі крім його регочуться; офіцер озираючись до всіх). Впрочем — извиняюсь; быть может вы тоже щирые украинцы? Я так смело…
Панна Ліза (нетерпляче). Мы — руские!
Пані Корецька. Які там із нас українці? — Ми так: ні се, ні те — покручі.
Корецький. Це тільки давня завичка наша мужича — говорити по малоросійському, змалку в сем'ї позвикали та й патякаємо, а що-до тих українців — то чорт їм нехай! тільки людей скаламутили.
Офіцер (інтимно). Да-а… затеяли, мерзавцы, историю, доложу вам!
Коломієць (вбігає в кімнату, радісно). Знаєте, цікаву новину я приніс… (Побачивши офіцера, одразу змовкає. Вони пильно дивляться один одному у вічі. Павза).
Пані Корецька. Це наш квартирант — прошу знакомитися.
Коломієць (швидко). Яка пам'ять стала у мене коротка! — Зайшов у крамничку, розумієте, дещо купити. Гроші заплатив, а пакуночок забув узяти. (Швидко повертається до дверей, щоб іти). Я зараз вернусь.
Офіцер (відразу насторожившись, навіть прохмілівши, з гострим підозрінням). Куда-же это вы, господин студент? Разкажите-же вашу новость.
Коломієць. Я зараз вернуся, — піду тільки пакуночок свій візьму. (Поривається іти).
Офіцер. Нет, господин студент, — я вас ми-
