(Зціплює кулак і зуби, погрозливо). Сама настояща щира українка! — Ліза, де мій костюм малоросійський? — О, він ще не знає мене? Я як розпалюся, то так не по образованому, по українському і по мордяці затопити можу. (Певно). Можу!..
Офіцер. Не волнуйтесь, мадам, успокойтесь. Я знаю — вы этого себе никогда не позволите: вы вполне интеллигентная, воспитанная женщина, вы прекрасная, очаровательная дама… (Злегенька обіймає її за плечі).
Пані Корецька (випростовуючись, стукає кулаком об стіл). А коли я дама, как-же он, нахал, осмелілся оскорблять меня, как какую-небудь послєднюю, ізвінітє за вираженіє, наймичку!
Офіцер. Ах, вот в чом дело! — вы разсердились на полковника? (Просить). Оставьте! Стоит-ли? Это в сущности милейшій человек. Он, правда, груб, но на него никто не обижается. Это чудный человек: остряк, шутник, анекдотист безподобний, это душа нашей братии. Когда вы его узнаєте ближе — будете сами очарованы, — прошу вас: идемте!
Пані Корецька. Ни за что в мире! Ни за что!
Офіцер (побиваючись). Но почему-же? Почему!
Пані Корецька. Потому что… (Не знає, що сказати). Потому что… что-же это в самом дєлє!
Офіцер (манірно). Ну, прошу вас! на коленах умоляю.
Пані Корецька (рішуче). Не хочу! не хочу! не хочу! Не хочу я встрєчаться с етім нахалом!
Офіцер. Вот упрямая! истая хохлушка! (По-
