мобілізує двісті тисяч війська, та як шугне твого Петлюру з-під Київа…
Пані Корецька (пильно розкладаючи карти). Мобілізує… намобілізував уже багато… (Швидко, голосніше). Тебе ось дуже мобілізував?
Корецький (підскакує, як уколотий голкою, люто кричить). Но я-же вєдь бальной! Бальной! Я тебє русскім язиком говорю, что я бальной!!
Пані Корецька (спокійно). Не кричи, як на живіт, люди почнуть збігатися. „Больной, больной“, а реве, як із бочки.
Корецкий (стримуючи до шепотіння голос, але з експресією жестикулюючи сильно напруженими руками . Чому-ж ти мені не віриш? У мене задишка… у мене всі кістки ниють…
Пані Корецька (спокійно). Од лежні. Кістки ниють, а на столі третій хліб не влежить…
Корецький. Не віриш? Коли-б же іще й тебе так ссало під ложечкою, як оце мене день і ніч ссе!
Пані Корецька (спокійно). Нічого, у кожного дезертира під ложечкою ссе.
Корецький (уражений схоплюється й сідає на ліжку, жестикулює руками, але не знаходить слів. Далі смутно повертає голову до стіни, гірко). І ето — жена! Ето — законная жена! (Починає стогнати і кашляти).
Пані Корецька (пильно і уважно ворожить на карти; спиняється, щось думає. Далі проясніла задоволена). Ну, звичайно… инакше й бути не може.
Панна Ліза (влітає радісна, схвильована, червона, як піон. Коса в неї трохи розбита, з-під косинки мають пасма; томно, знеможено). Ой, Катічка! Ой, Катюню! (Обнімає її і цілує).
Пані Корецька (суворо). Чого тобі?
