Пані Корецька (повертається до нього). Та як-же? Я дама, я інтелігентная женщина, а він… (Придивившись до обличчя чоловіка, з огидою плює). Тьфу, — яка гидка пика! Хоч-би вмився, або що… (Починай сердито, мовчки ходити по кімнаті, жестикулюючи руками).
Корецький (ображено). Чого-ж ти плюєшся, дурепа? Я тебе питаю, як добру.
Пані Корецька (починає говорити більш до стін, ніж до Корецького). Поначіплював орденів — подумаєш, який герой! З панночками всі ви герої, а на позицію вас і чорт не випре… Герої… А ще й собі: Петлюра такий, Петлюра сякий! Ось заждіть — він вам покаже, який він.
Корецький (починаючи розуміти, радісно осміхається; ядовито). Еге-ге! Бачу — вітер вже повіяв із другого боку! — Це щось має значити! (Підводиться зацікавлений вище).
Пані Корецька. Заждіть, заждіть — будете тікати, аж галіфе буде труситися. Вони вам покажуть!.. (Злорадно сміється).
Корецький (ядовито). Чого це ти до їх така стала немилостива? — Адже вони люди благородні, образовані… ручки цілують…
Пані Корецька (до нього). Не гарикай, чорт! Робить не робиш, тільки лежиш. Стій, ось прийде, то він тебе швидко підійме. Сама піду та буду прохати.
Корецький (іронічно). Куди ти підеш? Куди ти підеш?
Пані Корецька. А що-ж мені зробиться: піду до нього і скажу: „господін Петлюра“.
Корецький (з презирством). „Господін Пет-
