Коломієць (скромно). До цього часу крутився якось. (Виходить).
Корецький (лишившись один, поволі виплутується з-під укривала, надіває на босі ноги туфлі і по звичці, згинаючись і стогнучи, чвалає до вікна. Подивився у вікно, почав никати по кімнаті і, надибавши забуті жінкою на столі ключі, підходить до буфету, одмикає його й починає нишпорить у йому. Знайшов кусок якогось сухаря — почав хрумати. Вийняв пляшку, почав розглядати на світло. Покоштував, заскалив око, цмокнув і став цідити недопитки в шклянку. Випивши націжене, він сильно потягається, як людина засижена, і починає робити енергійно гімнастичні рухи; задоволено засміявся. Далі вирівнявся і, одбиваючи ногу туфлями, починає по кімнаті марширувати, приспівуючи):
„Как три года мы служили,
Ни о чем мы не тужили…
Гей-гей, ой-да люли
Ни о чем мы не тужили“…
(Спиняється, сам собі подає команду: „Крру — гом!..“ Вірно по військовому робить зворот: „Шагом — арш!..“ Марширує: „Ать — два!.. ать — два!.. Стой!“. Спиняється. Подає команду: „Шаг вперед… Кали… Назад прикладом… бей!!“ Виробляє фехтувальні вправи, далі підбігає до дверей, прислухається. Закусив губу, зігнувся, легенькими стрибками добіг до ліжка, з розгону перекрутився на йому і затих, знову прибравши хворий вигляд. Кашляє старечим, хворим голосом: кахи-кахи-кахи)…
Пані Корецька (обурено). Нахал! Нєвєжа! Как он смєл! Как он осмєлілся!.. Думаєт — що полковник, то йому всьо можна! Плювать я хотіла на нього!
Корецький (зацікавлений трохи, підводить голову, говорить з невинно-фарисейською миною, тоном стурбованого чоловіка). Що сталося, Катю?
