Савка. Ще й бриль цілісінький.
Василина. Чи не з панського саду це він його пририпив. (Критично оглядає опудало). Який?.. (Сміється й штовхає його рогачем). Ану, дядьку, повернися.
Тиміш. (із хати). Там отой чолов'яга бумагу приніс до вас…
Савка. (б'є об поли руками). Чи ти бачила отаке? Вже і в хату зашився!
Василина. Оце так! (Біжить у хату).
Василина. (швидко). Зажди, Василино, не так: стережи його коло вікна, а я побіжу в хату!.. (Побіг у хату, у вікні з'являється Тиміш, Василина заміряється рогачем; Тиміш ховається. Стукає другим вікном, що за рогом хати. Василина біжить туди. Тиміш знову з'являється в першому вікні, вискакує з хати, тікає).
Василина. Ох, ти-ж сибірний!..
Савка. (вибігає з хати). Що, втік?
Василина. (здивовано). Як він утік — я й сама не знаю!..
Савка. (сердито). А де-ж твої були очі на той час?
Тиміш. (схилившись на тин, спокійно). Та не сваріться, я тут — осьдечки!
Савка. (люто). Тимоше! Іди геть, бо погано буде!
Тиміш. Та що вже буде, те й буде, а я ще ось думаю музики сюди гукнути.
Василина. (сміється). Що ти вдієш із таким сибірним парубком!
