Коломієць (зітхнувши). Закуримо, Антоне Аркадієвичу. (Передає цигарку Корецькому, закурюють).
Коломієць (перегодя). Поганенькі наші справи.
Корецький. Та ви не бійтеся — то вони тільки жирують, а виказать справді не викажуть, — побояться.
Коломієць (задумано). Зумисне може і не викажуть, — я боюсь — на мові можуть упійматися.
Корецький. Хіба ото тільки… (Думає). Знаєте що? а чи не піти-б вам зараз заявитися до коменданта, чи куди там… Походили-б там день, два десь на варті з рушницею — все одно з цієї мобілізації толку не буде.
Коломієць. Я вже й сам думав… тільки-ж… подумаєш і так… і так подумаєш… (Думає, далі рішуче стукає кулаком об стіл). Ні, я таки підожду ще! (Встає). Треба ось піти на розвідочку, тут у мене один план складається.
Корецький (позіхає). Ну, підіть, підіть, — та й мені розкажете, що там діється на світі. (Живіше). Тільки ви там того… обережненько: мало не коло кожного двору стоять патрулі. На розі Пушкинської учора, кажуть, двох розстріляли — одного учителя якогось, другого — студента-єврейчика. Дивіться, щоб не нарвалися.
Коломієць (певно). А це нащо? (Показує собі на чоло і на ноги). Нащо-ж тоді господом богом і голова та ноги дається людині? (Насуває козирок на очі, підіймає комір пальто).
Корецький (осміхається, задоволений). Так викрутимось?
