Панна Ліза (захоплено). От було-б чудово! Ото було-б прекрасно!
Корецький (хитає головою). Ото толк… ото толк.
Пані Корецька. А чого-ж, справді, ви отираєте тут кутки? — тепер мужчини не повинні сидіти вдома! (До панни Лізи). Читала, Лізо, що пишуть у відозвах: „Женщины гоните изъ дому всѣх мужчинъ. Неужели вы будете ласкать трусовъ и дезертировъ“. (Регочуть обидві).
Корецький (благочестиво хитає головою, лупає очима). А яй-яй… до чого розпустилися! до чого розляпалися.
Панна Ліза (в нетерплячці). Ну, ходім швидче — що тут із ними говорити. (Робить реверанс). Досвіданія, пани добродії. (Регоче).
Пані Корецька (повертається до них і тоном наказу в жартовливому азарті). Та дивіться: як вернемося, то щоб було мені тут чисто, поприбрано, попідмітано. Посуда перемита, самовар готовий стояв на столі, вичищений, як огонь! (Регоче). Годі нас підганяти — тепер і ми вас запряжемо.
Корецький. А, лишенько, — показилися, зовсім почамріли!
Коломієць (щось міркуючи, скривившись). Добре, добре. Буде колись свято і на нашій вулиці. (Пані Корецька і Ліза зникають за дверима з піснею. „Дружно, ребята, в поход собирайся“).
Корецький. Ні, видно, тепер їх і на мотузі не вдержиш. Почули, як брязнули шпори, — зразу як дроку наїлись! (Павза). Що-ж, закуримо, Миколо Федоровичу?
