над картами задумана). Кинь, Катю, після доворожиш.
Корецький (входячи в азарт). Ні, хай доворожить! Хай доворожить, „чорт возьми“!
Пані Корецька (раптово змішує карти, бадьоро хитає головою, повеселівши). Е, чорт його бери, що буде, то буде! (Рішуче). Ходім, Лізо!.. (Встає).
Корецький (глузливо). Ага! побачила, що гетьманові дорога під три чорти з України випадає, тоді „ходім, Лізо“.
Коломієць (позираючи на Лізу). А я і не знав, що в панни Лізи мається вже костюм сестри-жалібниці про запас! (Павза). Ви не пригадаєте, Антоне Аркадієвичу, хто ото казав колись, що всіх сестер милосердних терпіти не може, що усіх їх треба нагаями гнати, що вони сякі й такі і он-які.
Панна Ліза (кусає од злости губи і блискає очима. Спокійно, діловито). Ага, Катю, — я забула тобі сказати — один офіцер питав, чи не знайшлось-би у нас вільного куточка — переночувати. П'ять днів, сердешний, валяється на столах та на підлогах. То може-б пустили його ночувати в кімнату Миколи Федоровича? Там-же стоїть вільна канапа.
Коломієць (злякано). Що-о? В мою кімнату? добровольця? (Рішуче). Я в свою кімнату нікого не пущу!
Пані Корецька (задирливо). Ну, скажемо, ця кімната тепер і не наша і не ваша. Схочуть — реквізують і нічого не вдієте. (Сміється). Знаєш що, Лізо, — скажемо, щоб у нас реквізували оці дві кімнати, а мужчин хай беруть куди-небудь рити окопи, або що.
