стунцями проти українців? Українці ідуть за народ. Вони ідуть босі й голодні, але дружно ідуть. А добровольці що? Тільки уміють за панночками бігати та п'янствувати. Золоті погони поначіплювали, шпори, галіфе… Ні, в Петлюри нема цього: там що козак, що старшина — всі одинакі: одно їдять, однаково ходять, одним духом дишуть…
Пані Корецька. Коли це ти таким українцем зробився?
Корецький. Що-ж я малорос і потому маю „полное право“ коли схочу українцем зробитися. (Павза. Пані Корецька уважно дивиться в карти, Корецький з цікавістю слідкує за її фізіономією, ядовито). Що? „плохо гетьманове дело?..“ (Сміється. Пані Корецька хмарніє, кусає губу). Не витанцьовується? Все одно — ворожи не ворожи: капут твоєму гетьманові! Це я тобі і без карт скажу.
Коломієць (улесливо). Таки й справді, Катерино Дем'янівно, нащо ті офіцери? Ви-ж таки, як не як, українського роду, чи личить-же вам заводити зносини з ворогами народу, з ворогами України? (Пані Корецька в нерішучій задумі схиляється над картами). Розміркуйте ви самі: у гетьмана, ви самі бачите, лишився один Київ, а вся Україна зайнята республіканським військом. Візьмуть наші Київ, і як не кажіть, а все-ж буде тоді ніяково… (Пані Корецька задумується). По щирості кажу: не йдіть.
Панна Ліза (вибігає з другої кімнати, одягнута в біле, як сестра-желібниця). Ну, Катю, ідемо швидче, бо там на нас чекають! (Пані Корецька сидить
