ровичу — є в Петлюри кулемети та гармати, чи ні?
Коломієць (одриваючись од альбоми, коротко, недбайливо). Сотні три-чотири гармат, кулеметів тисяча-друга!..
Пані Корецька (крадькома, уважно прислухається, далі, махнувши рукою). У Петлюри банди!
Корецький. Неправда — у добровольців банди, а в Петлюри дисципліноване, регулярне військо.
Пані Корецька (махає руками). Банди! банди! банди!
Корецький (передражнює). Що вона розуміє: „банди, банди!“ Ось не сьогодні-завтра, як увійде в Київ, побачиш тоді, що то за банди!
Пані Корецька. Побачимо, як ще увійде! (Перегодя, непевно). Миколо Федоровичу, — як ви гадаєте — візьмуть таки українці Київ?
Коломієць (коротко, рішуче). Завтра, найбільш — післязавтра неодмінно.
Пані Корецька. Щось мені не віриться. (Бере на столі карти і починає розкладати).
Корецький (злорадісно). Ага… Забилося, „ретивое“? Злякалась? За карти хапаєшся? Ну, ворожи, ворожи!
Пані Корецька (непевно). І поворожу. (Голосно). Ліза, ти швидко там? (Голос панни Лізи: „Зараз“!)
Пані Корецька. Учора випало, що буде гетьманові приятна звістка од русявої дами, так і сталося: ось, кажуть, Антанта сповіщає, що пришле танки на допомогу.
Корецький (презирливо). Сповіщає! А по чому вона тільки сповіщає? По тих дротах, що скрізь порвані? Куди йому з своїми сви-
