дома, ми-б і тут не скучали. Увечері ми пішли-б погуляти до трамвая, на лід пішли-б поковзатись.
Панна Ліза (неймовірно дивиться на нього, догадуючись). Чого це ви такий добренький стали? То, бувало, ніяк із кімнати його не витягнеш, а тепер сам рветься.
Коломієць (набираючи безжурного вигляду). Ну, а що-ж себе нудити? — Надворі стоять чудові ясні дні, місячні ночі… того, як його… (підбирає слона) сосни в інєї — скрізь чудово, як у тій казці, а я сушу та в'ялю себе за книжками. (Театрально). Ні, годі. Кидаю од цього часу книжки, починаю гулять, до панночок залицятися, закохуватися. Один раз молодість буває. Правда-ж, панно Лізо?
Панна Ліза (позирає на нього з підозрінням). Еге-ге! Ні-ні, не одурите! А ви скажіть мені, чого ото у вас такий вид кислий, ніби хворіли, або ніч не спали? Чуб не стрижений, сам не голений, зім'ятий. (Морщиться).
Коломієць (зітхає). „Это все любовь — злодейка“…
Панна Ліза (іронічно). У кого-ж це ви так закохалися?
Коломієць (живіш). Угадайте!
Панна Ліза (регоче). Ха-ха-ха!.. ха-ха-ха!.. Любов… (Перестає реготати, задирливо). А от візьму і викажу!
Коломієць (здрігнувши). Що викажете?
Панна Ліза. Викажу, що у нас сидить студент-українець, який не пішов воювати за гетьмана.
Коломієць (схоплюється з місця). Будь ласка!
