„На солнце оружьем сверкая,
При звуках лихих трубачей,
По улице пыль подымая“…
Корецький. Де вас дідько носить до цього часу? В кімнаті не прибрано, квартирант і досі без чаю, — а вони десь безвісти позабігали.
Пані Корецька. Ліза, ти що надінеш?
Панна Ліза. Я?.. (Швидко). Знаєш, Катя, він уже узивав мене (мрійно приплющує очі) „сестріца“. (Рішуче). Я думаю одітись сестрою.
Корецький (насторожено). Куди це збираєтесь?
Йому не відповідають. Обидві заклопотано крутяться по кімнаті, лихорадково пудряться, дістають флакончики з пахощами, визираються в зеркало.
Пані Корецька (щось нишком радісно розказує панні Лізі, чути): Поцілував ручку…
Корецький (нетерпляче). Та куди це ви збираєтеся, куди?
Пані Корецька. А правда, що він — князь?
Панна Ліза (певно, суворо). Князь… як-же? самий настоящий князь…
Корецький (кричить). До кого я говорю? — до вас, чи до стіни?
Пані Корецька (спокійно). Чого ти кричиш?
Корецький. Я питаю: куди ви оце прибіраєтеся?
Пані Корецька. Ну, а тобі що до того? — лежи собі, коли лежиш. (Павза). Підемо, будемо помагати перев'язувати ранених.
Корецький. Куди?
