бродію! (Уїдливо). Ви гетьманській мобілізації підлягаєте?
Корецький (роздратовано). Я человєк бальной. (Рішуче натягає на себе одіяло).
Коломієць. Так, хворий. Це ми звичайно бачимо, але ми бачили, як учора вели багато хворих до штабу, покропляючи нагаями, шомполами, та прикладами, та коліньми! Істинно вам говорю, — усі вони так летіли, що ніякий здоровий їх не дожене.
Корецький (крутить уперто головою). Це мене не торкається, я знать нічого не хочу — я бальной…
Коломієць (підходить до нього ближче). Добре. Допустимо. Але все-ж кажуть береженого і бог береже. Зробіть ви, Антоне Аркадієвичу, ось що: накажіть ви, і накажіть суворо і рішуче, як дійсний голова сем'ї, вашій шановній дружині і вашій прекрасній сестриці, щоб вони ні в якому разі сюди офіцерів не пускали. (Тихіше). Ні в якому разі! Хай скажуть, що тут лежать хворі на іспанку, на тиф і що сюди ходить заборонено. Можна буде на дверях навіть папірець такий наліпить: „Здѣсь“… (Прислухається). Либонь хтось іде!
Корецький. Та то, мабуть, наші вертаються.
Коломієць (підходить до дверей, прислухається). Так ніби стук для дамських черевичок занадто енергійний. Про всякий випадок треба з своєю персоною приховатися. (Швидко іде в свою кімнату навшпиньках, підбираючи поли).
