Кармелюк весь час стояв на колінях із похиленою головою, далі встає на ноги.
Чиновник (до його). Ти, голубчику, нічого не бійся, — ми не попустимо ніякого насильства над тобою.
Кармелюк. Не боявся я нікого і не боюся, іно лиш одного бога. (Зводить очі вгору). Господи, хотів я на останку днів своїх гріхи свої тобі покутувати, аж бачу — цього мені не судилося. Прости мені, милосердний, але я… (сильно) розбійником був і буду і на суд твій праведний прийду розбійником. Тоді будеш мене судити. (Зриває з себе ланцюги).
Пани: Що таке? — Що це чиниться?
Кармелюк (підходить ближче до людей). Вставайте із землі. Не бийте їм поклони. Не давайте своєї душі в наругу. Я вам наказую: вставайте.
В натовпі хвилею радісний пішов гомін „вставайте, не бійтеся“. Декілька душ встало, з них знову деякі спустились на коліна. Між панами пішов сполоханий галас.
Пани: Він прикинувся вівцею. — Гляньте — він народ бунтує. Він утече. — Сторожа! Варта! В'яжіть його, а то втече.
Сторожа, душ 4 озброєних селян боязко наближаються до Кармелюка. Тільки-ж Кармелюк повернув до їх лице — зразу поодкидало їх, мов вітром. Між людьми гомін сміливішає, стає більший і більший.
Голоси: Кажи, що робить нам. На тебе надію маємо.
Пани (до сторожі). Чого тікаєте, дурні?
