не буде. Правду кажу! — А то щоб ми ще й не посварилися з тобою!
Тиміш. Буде чи не буде — побачимо далі. (Пішов).
Савка (довго й люто позіхає, крутячи незадоволено головою). Ху! І де ти в лихої години взявся, бусурменський парубче!.. Так-же був заснув…(Новий наступ позіхот, ще лютіших). Сказився-б ти йому, важий сину. (Чути парубочі вигуки; Савка прислухається). Та й ні втоми їм, ні угаву немає! (Зіває, як не перерветься). Тьху! (Пішов).
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
Що парень дівчину вірнесенько любить,
А зайнять не насміє…
Щебечуть солов'ї.
Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.
Тиміш. Добривечір!
— Здорові.
— А чи тут живе Савка Щербина!
— Тут, а на що він вам?
— Коло млина у нашому Брусові була оце рада — парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скли-
