тінь її? Кайдани та батоги, та колоддя на шиї бачив я у себе, а не волю. Тепер я вже бачу, що то все було даремне… бо то є божа воля на теє. І змагатися з нею — гріх. Терпіть, молітеся богу, — прийде той час, і він зглянеться над вами. Слухайтесь панів, не угнівляйте їх, робіть, годіть їм — краще вам буде. Ви темні, — вони вчені, за їх розумом і ви легше проживете в світі. А з божою волею не змагайтеся.
Натовп гуде невиразним гомоном, далі зразу вириваються слова жалю, гніву, обурення. Пани сміються поміж собою.
Люди: То оце такий той Кармелюк.
— Стільки людей пішло за його на Сибір. Тепер він схаменувся, тепер він каїться… „Бог карає“. — За що?
— Чом він отих не карає, що людей у ярма позапрягали.
— „Не гнівіть панів, та й добре вам буде“… — Кістки наші травою поростуть, а ми того добра не діждемося од їх.
— Та що казать — підкупили, він і почав лазаря співати.
— Підкупили, підкупили. Собака! Юда!
— Забить його, як собаку, і суд йому тут увесь. Стільки мира занапастив, тепер…
— Бийте його, зрадника, запроданця.
З паліччям, дехто з кіллям, з тим, що попало під руку, кидаються на Кармелюка.
Пани: Що таке? В чім річ? — Що це тут починається.
