щення великих гріхів його… Ось зараз ви його побачите. (Між панами і між селянами руханина, схвильований гомін).
Голоси: Тікаймо. Краще тікаймо…
— Додому?
— А нам чого?
Чиновник. Заспокойтесь. Заспокойтесь, кажу вам.
Пан Стась. Не навалюйтесь у цей бік. Подайтесь назад. Всі побачите.
Помалу всі затихають, дивлячись в один бік. Напружена тиша. Чути брязк ланцюгів. Виходить кілька душ конвойних з рушницями, між ними плазує на землі увесь упручений ланцюгами Кармелюк. Всі очі жадібно впилися в його. Обличчя де в кого злякані. Дехто ховається за спину инших.
Голоси: Він. Він. — Кармелюк.
Кармелюк (встає на коліна, до панів). Простіть у всьому, що заподіяв вам вільно і невільно.
Старий пан (виходить кульгаючи наперед, наводить на Кармелюка шкельце). Так оце він є той Кармелюк? Так оце і є той лицар, що одіймає в багатих, та оддає бідним. (До Кармелюка). Що хотів порівняти мужиків із панами? (Дивиться пильно). Та як-же ти посмів, нікчемний хам, бидло дворове, як ти наважився здіймати руку на панство, на їх право, що дано їм од царя, од самого бога? Як-же ти… (Махає рукою із злости). Та тебе за це…
Кармелюк (смутно). Пане, пане, стоїш ти саме на божій дорозі, незабаром тебе чекає заступ та лопата. Подумай ти про душу свою…
