дей). Бач, пані говорить із вами, а ні один не догадається зняти шапки. (Дехто в'яло здіймає з голови шапку). Ну, що було — минуло, аби не верталося. А сьогодні у нас свято — гуляйте, хоч до ночи. Тепер, дякувати богові, буде спокійніше і вам, і нам… (Дивиться на людей). Та й чого це ви всі такі посмучені? Чи, може, й досі боїтеся того пройдисвіта? Сьогодня всі мусять веселі бути. (До музиків). А ви чого поснули? Це добрі мені музики. Ану, розвеселіть людей! Молодиці, дівчата, хлопці, ану, в танок!.. (Музики зітхнувши ліниво беруться до скрипок, загув, як спросоня, бубон, запильчикали скрипки. Ніхто не рушив із місця, глузливо дивляться на музиків).
Пані. Для таких танцюристів не варт було й музики наймати. (Пішла).
Голоси: Бач, пораділи! Глядіть, чи не рано оце музиків наймали!
— Побачимо ще, що то за Кармелюка вони знайшли.
— Тут його знають люди — не одурять.
Діти. Ідуть. Ідуть…
(Зразу починається поміж людьми хвилювання, полохливі голоси).
Голоси: Краще піти додому, щоб чого не трапилось.
— А що — хіба йому довго…
— Що? Що таке?
— Ведуть…
