Чорний економічний двір. З боку хата-казарма, навпроти — комори з ґанками. В дворі купчаться чоловіки, жінки, молодь, діти. Деякі стоять, инші рядом сидять на ґанках, діти на тинах. На ослоні посеред двору сидять музики — сумні. Гомін. Настрій напружений. Вигляд у більшости суворий з насупленими бровами. В деяких пригнічений, сумний. Розмовляють разом у кількох гуртках. Люди перебігають з жадобою з одного в другий. Чути уривки розмов, окремі фрази, вигуки. Всі визирають в один бік.
В 1-му гурті. Панів понаїздило — сила! всі хочуть його побачити. Тут буде йому перепочинок. Тридцять верстов, кажуть, плазма ліз і вдень і вночі, під дощем…
В 2-му гурті: 1-й. Що сьогодня за свято?
2-й. Та цить… Свято… Он чуєш, що кажуть… (Перший дослухається, що говорять у 1-му гурті).
В 1-му гурті: 1-й. На його одна надія була. Так отак-же сподівалися, що він нам у пригоді стане, та й дождалися…
2-й. Чого там дождалися, ще нічого не знаємо.
3-й. А що хіба?
4-й. Та цить.
В 3-му гурті. Та й до віку я цьому не повірю: покаявся, покаявся. — З якого дива став-би він каятись, та й у чому? Вони ще будуть знати Кармелюка та й не раз: це — не він. Найшли якогось злодія, підмінили. (На його махають руками, сіпають за поли).
В 1-й гурті: 1-й. Ох, мені здається, так воно не обійдеться. Краще додому заздалегідь тікати…
2-й. Чого?
