зять од того сорому за шляхетне панство. Коли ніхто не піде з них, сам піду із своїми людьми, я їм усім докажу, що Кармелюк не такий страшний, як вони гадають. Не пройде і місяця, як я живцем візьму цього гультяя на ланцюги. Бо що-ж це буде далі? Вчора пограбував Яновича, сьогодні нас, спалив пана Козминського, як ось каже пан… пан… (Озирається, змовкає). Заждіть, а де-ж наш гість — чернігівський поміщик?
Всі (озираються): А справді, де-ж це він дівся?
— Як крізь землю загин…
Всі (вкривають його, як холодним рядном, запитаннями):
— Остапе, що це таке? Як це так сталось?
— Куди ти дивився? Де були сторожі?
— Де вони взялися тут?
Економ (пригнічений, винувато знизує плечима). Я вам скажу, це не люди — чорти якісь. Це-ж вони заїхали у двір у мішках із вовною. Хто-б сказав?.. Хто-б подумав?
Всі. У мішках…
— Зажди… а… а поміщик?..
Економ. Який поміщик? — Та то-ж і був сам Кармелюк.
Всі кидаються; короткий крик здивовання, — хто хвататається за голову, хто плеще в долоні, підіймаються брови, розширюються очі.
