Тиміш. Нудно, дядюшка, самому отут сидіти, то я собі й гомоню, щоб не задрімати.
Савка. І довго оце ти будеш тут сидіти?
Тиміш. Оце ви вийшли, спасибі вам, то я ще побуду.
Савка. І довго?
Тиміш. Дасте сірника, то й до ранку просижу.
Савка (раптово кидається на нього з батогом). А оцього ти не покуштуєш іще?
Тиміш (метко одхиляється). Е ні, — це ви дурно турбуєтесь! (Сміється).
Савка (осміхнувшись). Меткий, вражий хлопець! (Міняючи голос). Іди, Тимоше, сюди, я маю тебе щось питати?
Тиміш. Кажіть, я й звідціля почую.
Савка. Батько ходив до економії?
Тиміш. Ходили.
Савка. І що-ж — узяв?
Тиміш. Три десятини.
Савка (підступаючи ближче). По тринадцять?
Тиміш. По одинадцять.
Савка (наближаючись знову). Бач, я-ж казав, що немає чого хапатися.
Тиміш (одступає назад, сміється). Ой і хитрі-ж ви, дядьку, — тільки не на того напали: я й думку вашу знаю! (Іде з двору).
Савка. Зажди, я ще скажу тобі щось!
Тиміш. Хай уже краще другим разом.
Савка. Ну, іди-ж ото, вражий сину, та й не оглядайся!
Тиміш. Не журіться, я далеко не зайду.
Савка. Слухай, Тимоше, кажу тобі без жартів, дай нам спокій! Та того, що ти загадав,
