Панна Ромця (капризно). Хоч-би ж було побачити, який він?
Стась (сухо). Панну Ромцю більш всього печалить, що не сам Кармелюк прийшов грабувати.
Пан Душечка. Справді, Ромцю, справа варт того, щоб до неї поставитися уважніше.
Панна Ромця (засоромлена). Тоді я зовсім буду мовчати.
Стась (м'якше). Вибачте, панно Ромцю, але справа стоїть тут більш серйозно, ніж вам здається. Ви не хочете бачити, що тут криється образа всьому панству.
Панна Ромця (спалахнувши). Я сама дворянка, і мені інтереси дворянства близькі не менш як і другим. Але коли наша шляхта немає сили і сміливости захистити себе од якогось мужика, хлопа, коли вона дозволяє, щоб їх сестер, жінок, матерів грабував він по шляхах, щоб він вільно по ночах заходив в їх будинки із своєю дикою ватагою, зганяв женщин із ліжок, то по неволі доводиться схилятися перед відвагою його і силою.
Стась (схильовано). Це ви кидаєте мені докір?
Панна Ромця. Чого це вам, я кажу про всіх. Хіба у нас мало блискучої молоди в цяцькованій, дорогій зброї, молоди з високим гонором, що уміє тільки пить та глумитись над мирним, беззахисним мужиком, ховаючись од гайдамаків під крило поліції.
Стась. Докір той мушу взяти перш за всіх на себе. (Ходить схвильований). Ні, це треба було давно сказати. Давно вже в мене очі вила-
