Ромцю, починає реготати, кавкаючи придушеним сміхом). Гляньте, гляньте — який… ха-ха-ха… (Настрій швидко у всіх підіймається, сміються навіть без причини). Який кислий, розчарований вигляд…
Панна Ромця (капризно). Я зовсім не цього сподівалася. Все одбулося так просто, звичайно.
Пан Душечка (встає з місця). Ромця дожидала: прийдуть якісь лицарі…
Панна Ромця (лякаючи). Дядю, дядю, сидіть, не вставайте. (Пан Душечка полохливо сідає на місце. Всі дужче починають сміятись).
Пан Душечка (встає). Я кажу… Ха-ха-ха. Ромця гадала, що прийдуть лицарі в шоломах, у кольчугах, а прийшли якісь костурники… (Тимчасом механічно затирає нігтем на свічці рубець). Якісь жебраки!
Стась. А значок на свічці, дядю, все таки затріть. Боронь боже, назад повернуться… (Здіймається регіт до сліз. За сміхом яку хвилину не можуть говорити).
Пан Душечка (після павзи, витираючи сльози в очах). Ну, добре, що хоч усе обійшлося дешевим коштом. Я не знаю, чим це пояснити, та на мою думку розбійники поводились чемно.
Пані Люба. Охо-хо! Щоб дуже дешево обійшлося, я-б не сказала. Півтори тисячі злотих на дорозі не знайдеш.
Стась (хмурніє). Так! Веселого в цій оказії справді мало.
Пан Душечка. Так. І доводиться мовчати.
Стась (спалахуючи). Яке по суті нечуване нахабство. Прийшли, як до себе в хату, поводяться, як із підданими.
