тих — сорок гарячих — 400 злотих. Отже всього виходить тисяча й чотириста. Шукайте недостачу.
Пан Душечка. Пані казала, нема більше.
Кушнірук (спокійно). Подивіться отам під подушкою у пані.
Пані Люба (швидко схоплюється). Я сама. Я сама. (Дістає, лічить). Бога ви не боїтеся. Останнє берете.
Кушнірук. Ой, пані, пані! Чи вам-би плакатися на злидні. Вам і нажнуть, і навозять, подадуть, і приберуть…
Пані Люба (дає гроші). А чи тобі-ж, Кушніруку, за таке діло братися? На всю округу коваль був, гроші заробляв, та ще й титарем був у церкві. Забув бога. Пішов розбивати.
Кушнірук (зітхає). Що-ж будемо діяти пані: самі знаєте, не можна з вами у злагоді жити. Не по правді ви робите… А бога — я й тепер не забуваю. (На хвилину загадався. Далі набирає суворого вигляду). Ну, то глядіть-же: оддайте людям без сварки все те, що звелів вам Кармелюк. Оддайте добром — не доводьте до гріха, бо все одно так не минеться. Бо, як удруге прийдем, буде погано. Чуєте, пані? Отаман не любить таких жартів. Прощавайте. (Надіває шапку, вертається, робить знак на свічці). Оце дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав. (Гайдамаки виходять).
Пан Душечка (витирає піт на обличчі). Ну, мов гора з плечей звалилась… (Глянув на панну
