Олізар. Заспокойтесь, треба тільки не змагатися. Я зараз піду узнаю, що там чиниться. (Швидко пішов).
Пані Люба. Мати божа, що це буде? Знищать, з димом пустять. (Ломає руки).
Пан Душечка (переляканий). Заспокойся, душечка. Спокій, тільки спокій… Усе добре буде…
Пані Люба (зі зла). Що добре буде? Що?
Пан Душечка. Взагалі, того… може ще нічого не буде. (Чути — гримить вистріл. Пан Душечка вирівнюється і завмирає стовпом).
Стась (біжить до стола). Де рушниця? Де ділась рушниця?
Пані Люба (махає руками). Не треба! Не треба!
Стась. Чого не треба?
Пані Люба. Не треба рушниці. Зброї не треба. Іди сюди. (Тремтячими руками виймає з-під подушки скриньку, достає гроші).
Стась. Оддаси гроші? Як знаєш.
Пані Люба. Воля божа. Оддай їм. Ось тут тисяча.
Стась (похмуро). Мамо, я не маю жодного бажання говорити з цею наволоччю. Хай уже хто инший візьметься за це.
Пані Люба. Ну, хто-ж оддасть їм гроші, хто? (Дивиться на Душечку). Може ти, братіку, передаси? Голубчику, визволи. (Дає йому гроші, той бере механічно).
Пан Душечка. Треба тільки того, як його… (Тимчасом стурбовано прислухається).
