зирливий вигляд, який швидко у нього зникає. Панна Ромця гасить одну свічку, стає темніше. Підчас оповідання непомітно з'являється один з гайдамаків на дверях, робить Незнакомому знак. Незнакомий непомітно для всіх виходить із підземелля). Маєточок її був закладений жидам і його мали вже продавати за борги. Видерла вона із послідніх ужитків, не доїдала, не допивала, збила якось за три роки десять тисяч, щоб к строку виплатити кам'янецькому жидові борг. Ну, от треба їхати в город. Сама вона женщина боязка, а їхати в такі часи, та ще з грішми — боїться. Посилає свого економа. А той економ був хитра, лукава собака. Приховав він гроші в доброму місці, а сам вертається з дороги, переляканий, стривожений. Так і так, розказує — здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею. Бідна вдова в плач! Аж ось другого, чи третього дня під'їздить якийсь пан… (Чути — у дворі дзвонять на сполох. Всі раптово кидаються).
Пані Люба (після паузи, кричить зойком). Ой, боже мій!
Всі (полохаються). В чом річ? Що таке?
Пані Люба. Не чуєте що? На сполах дзвонять. Розбійники у дворі. (Здіймається полохлива біганина).
Пан Душечка. Що-ж робить? Що робить?
Стась (злісно). Договорилися. Треба боронитись. (Зачиняє двері). Де замки? Де підпори?
Пані Люба (плаче). Ой, боже мій, хоч-би ж живими оставили. Пане Олізаре, вони не будуть убивати?
