ленькі, а в роженої й хрещеної раби божої Василини голова велика. Скрикніть ви сон із усіх сторон на рожену й хрещену…
Спиняється, прислухаючись до перегуків, що долітають із вулиці; одходить од вікна, слухає зацікавлений. Перегуки починаються десь далеко з вулиці, наближаючись до Савчиної хати. Спершу нерозбірні, далі ясніші.
Здалеку. Передай… кана-ат… через двадцять ха-ат!..
Ближче. На чию?
Здалеку. На Савчину, на Щербинину!
Ближче. А про що саме?
Здалеку. Нехай дівчини на печі не ховає та до нас на вулицю пускає!..
— Передай канат через двадцять хат…
Тиміш. На чию?
— На Савчину, на Щербинину!
Тиміш. Про що саме?
— Нехай дівки на печі не ховає, швидче на вулицю пускає!..
Тиміш. Передаю!.. (Швидко підходить до вікна, починає галасувати). Тітко, чуєте, тітко-о! Ось слухайте, яка на вас іде слава! Тітко, го-ов!..
Виходить із-за хати Савка, заспаний, за спину ховає батіг.
Тиміш. (Швидко одходить од вікна). О, вже й дядько Савка встали! Завтра-ж неділя, чого це ви так рано схопилися?
Савка (протираючи очі). Ну, кажи, чого тобі треба тут?
