Незнакомий (сміється). Так-то хотілося бачити його?
Панна Ромця (гаряче). Непереможно.
Незнакомий. А скажіть, щоб це ви робили, коли-б оце одчинились двері і зразу увіходить…
Пан Душечка (увіходить із шклянкою кави в руці). Тут все-ж таки спокійніше буде. Що це в мене — дві голови на в'язах, щоб я там перед вікнами крутився? Сиди та й озирайся, що ось-ось улетить каменюка у вікно, а то гляди ще й із рушниці гримне. Хіба йому моєї голови шкода? Правду я кажу, любий мій пане? (Сміється).
Панна Ромця (сердито). Од вас, дядю, ніде не сховаєшся. Навіть помріяти за вами не можна.
Пан Душечка. Я не буду вам заважати. Говоріть, що хочете, а я слухати не буду.
Пана Ромця. Тепер уже нічого не вийде — увесь настрій розбили… (Пауза. Знову до пана Душечки). Ну, глядіть, дядю, сидіть тихесенько і не зворушіться… Сядьте отам в кутку…
Пані Люба (увіходить). О, бачте! Та вони всі сюди зібралися. Звикли тут раз-у-раз сидіти, то воно сюди й тягне. Видно й справді тут
