Панна Ромця. (Одчиняє двері, здивовано). О, і ви тут? Прошу вибачити, я вам перебила?
Незнакомий. Нічого, панно, — я вже розмову скінчив. (До хурщика). Дивися-ж, Сергію, щоб усе було зроблено так, як я тобі казав. Коні нагодовані?
Хурщик. Нагодовані, пане.
Незнакомий. Ну, іди собі. Подивися там, чи не намуляна шия у карого, бо чогось він увесь час мотав головою.
Хурщик. Добре, пане. (Пішов).
Панна Ромця. Вибачте мені, що я вас спитаю, скажіть — ви не поет?
Незнакомий. Із чого це ви помітили?
Панна Ромця. Так мені здається. По очах ваших бачу… (Зазирається йому під окуляри). Ой, які страшні. Скажіть, вони не болять у вас?
Незнакомий (поправляє окуляри, сміється). Не задивляйтесь, панно, на мої очі, а то вони чогось наворожать вам.
Панна Ромця. Справді? Бувають такі очі? Ото, кажуть, у Кармелюка тільки такий погляд, що тільки на кого гляне, той до віку його не забуде. (Зітхає). Знаєте, я не задоволена сьогодняшнім вечером: так сподівалися, так готувалися на Кармелюка і таке розчарування.
