Пані Люба (робить таємний знак Стасеві, той мовкає). Годі вже про це. (До дівчини). Що скажеш, Устино?
Дівчина. Я прийшла спитати, чи уносити сюди ліжко?
Пані Люба. Уносьте. (Дівчина пішла).
Пані Люба. Чиста біда з цими людьми, так і нишпорять, так і бігають на підслухах — в свойому домі слова через них боїшся сказати. Все довідаться хочуть, що про Кармелюка пани говорять. Проси, Стасю, панів до залі, поки я тут зведу порядок. Уже того шибеника може таки не буде сьогодні.
Стась. Прошу, панове. (Душечка, Олізар, Незнакомий ідуть за Стасем. Стась до Незнакомого похмуро). А дозвольте вас спитати, яке лихо вас загнало в наш край?
Незнакомий (весело). Мене? (Зникають за дверима. Дві дівчини вносять ліжко).
Панна Ромця (до пані Люби). Хто він власне такий, цей добродій? Чимсь чужим і таємничим віє од нього. Щось орлине, сміливе видається в ньому.
Пані Люба. Бог його знає, що воно за людина. Якось наче й на пана не скидається, хоч у тому краї, кажуть, пани якісь мужикуваті.
Панна Ромця. А все-ж в йому є щось ці-
