Незнакомий. Бачу, бачу, що вам тут, правду казати, не переливки… Під'їздимо до двору — боже ти мій… аж страшно стало: скрізь замки, варта, стіни…
Пані Люба. А ви-ж як собі гадали — що тут жарти?
Душечка. У наших нетрях, душечка моя мила, иначе і не можна. Еге! — Видно, що пан уперше в наших благословенних місцях.
Стась. У нас ще і не диво: щоб сказав пан, коли-б побачив двір пана Яницького. Отам правдива фортеця. — З верками, з редутами. Кругом двору викопав глибоченний рів, стіною обмурувався, вікна поґратував, не тільки по ночах — удень шпацирують караули безперестанку.
Незнакомий. І все це од того Кармелюка? Хоч не лякайте. Чи вже-ж він справді такий страшний?
Стась (вибачливо). Панові добре відомо, що то за Кармелюк?
Незнакомий. Кажуть — веселий хлопець. З людьми потроху жартує: в багатих одбирає, бідним оддає.
Пані Люба. „Потроху жартує“… (Всі сміються). „Веселий хлопець“… Нам уже скоро дихати не буде чим од таких жартів. (Усі починають один поперед другого розказувати гаряче і обурено).
Стась. Я вам скажу, що діється тут щось неймовірне: в губернії стоїть досить війська, вся шляхта місцева озброєна…
Душечка. Поліції — гибель…
Стась. Сила війська, сила поліції, і от маємо: одна людина, один гультяй оповістив війну
