Соромиться немає чого. Хай не здивує, коли нагодився в такий час.
Пан Душечка (весело). Нашого війська набуває! Охотніше буде сидіти.
Пані Люба (оглядає себе). Хоч-би-ж було трохи одітися, а то прямо ніби яка з міста жидівка. (Пішла).
Стась (до економа). Ну, а у дворі як? все гаразд? Як розстановив варту?
Економ. Поки що, кажу, все гаразд, всі на своїх місцях — не сплять. Коло стогів я іще поставив три чоловіки з косами, одного з рушницею. Шість дозорців ходить навкруги саду з ціпами та з вилами. Коло брами стоять двоє із кіллям. Чоловіка з вісім вартують тут коло будинку, та в казармі сидять на-поготові, здається, дванадцять чоловіка.
Пан Душечка. Ну, а настрій який у людей? Жвавий? Бадьорий? Можна покладати на їх скілько небудь надії?
Економ (тихіше). Правду казати, то надія погана, пане, чоловіка зо три може знайдеться між ними таких, що можна покладатись, а останні розлетяться, як пір'я, од одного розбишацького посвисту.
Пан Душечка. Ти-б, Остапе, говорив до них більше. Скажи їм, що коли вони допоможуть одігнати Кармелюка, тоді пані всякі пільги буде дарувати людям.
Економ (похмуро). Мою мову, пане, люди знають добре. (Кашляє).
