демо спати кожний на своєму місці. Взагалі мені здається, що увесь цей переполох передчасний, безпідставний.
Пані Люба. Чи безпідставний, чи ні, а все-ж краще перебудемо його уже всі в гурті…
Стась. Коли вже тобі так сподобалося тута — то будемо сидіти ще одну ніч.
Пані Люба. Не заводься, Стасю, — буде вже. (До пана Душечки, позіхаючи і кутаючись). Ну, будемо читать далі. (Пан Душечка протирає окуляри, знову береться до книги).
Стась (іронічно). І коли це у дяді явилась така охота до філософії?
Пан Душечка (наставительно). Послухай мене, мій любчику, — зовсім немає тут із чого сміятись. У тяжку годину серйозні люди завжди знаходили і втіху і спокій у філософії. А тепер-же такий час, що треба до всього бути готовими — ховатися з цим немає чого.
Пані Люба. Справді, Стасю, облиш цей тон.
Стась (сердито). Ну, годі вже — не буду. (Павза. Пан Душечка читає. Стась буркоче сам собі, чортихає). Тут тобі якісь таракани лізуть за шию, спускаються пауки мало не в рот, жаби вистрибують. Чорт-би забрав того Кармелюка з усім його корінням.
Пані Люба. Я-ж тебе прошу, як доброго, залишити хоч на сьогодня свою звичку.
Стась. Що-ж це за свято таке у нас сьогодні? (Глузливо). Ах, я бач забув. Вибач мені, мамуню, це-ж нам сьогодні треба бути в добрій злагоді із паном богом.
Пані Люба. Грубіян!
Стась. Такий я вже вдався. Такий і буваю
