Глухе підземелля в панському будинкові, муроване. Горить одна свічка. Скрізь без ладу розстановлені меблі: стільці, ослонці, канапа. На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і инше. На канапі з пов'язкою на голові напівлежить пані Люба, грається з щенятами, коло неї на ослончику стоять ліки: каламарчики, пуделечка, графін із водою. Проти неї, схилившись ближче до свічки, читає стиха книжку пан Душечка. Панич Стась переглядає коло столу зброю, щось собі сердито бубонить. Далі на канапі сидять Олізар і панна Ромця, помалу говорять проміж себе, боязко жартують. Двоє дверей: одні маленькі потайні, другі більші — підперті кіллям.
Пані Люба (перестає гратися із собачям, швидко підводить голову, прислухається). Чи мені знову почулося, чи хтось таки стукає? (Всі примовкли одразу, слухають). У весь день у голові шумить: все здається, ніби хтось стукає.
Стась (спокійно). Мамо, випий краще своїх крапель — у тебе нерви заспокоються.
Пані Люба. Та ні-ж-бо! — Таки щось стукає — прислухайтесь краще! (Знову прислухаються).
Панна Ромця (сконфужено). Прошу вибачити мені, — це я стукала черевиком.
Пан Душечка (до пані Люби). Знаєш, серце, — ти справді дуже змучена, коли полохає тебе кожний шелест. Тобі спочити треба. Вкладайтеся ви з Ромцею тут спати, що вже бог дасть, те й буде… (Зітхає). А ми підемо до покоїв і все зробимо, що можна буде зробити.
Стась (роблено позіхаючи). Дядю, нащо такий сльозливий тон? — підемо всі на верх і бу-
