Панна (весело й схвильовано до пана). Прощавайте, дядю, іду в розбійники! (Загальний сміх).
Пан. Зосю, нам їхати треба!
Кармелюк. Е ні, панна мусить танцювати, так не пущу.
Панна. Ну, що-ж його робити? (Яку годину стоїть задумана. Далі дзвінко регоче): Це буде цікаво. (До пана). Як ви, дядю, гадаєте?
Мошко. Скрізь танцювала панна Зося, чому-ж не потанцювати в Кармелюка? Га?
Гості: Тут ще краще ніж де: на свіжому, на травці. Ану-бо, паненко, козачка!
— Та вона по нашому, мо', й не вміє.
Пана. Хто я?
Голос. А мо' вмієте?
Панна швидко й рішуче скидає свій подорожній балахон, кидає на руки панові, лишається в бальному наряді. Виступає вперед.
Панна Зося. Музики!
Музики починають грати козачка. Панна іде в танок. Гості оступають півколом. Незабаром один із гайдамаків не втерпівши іде й прилучається до танку. В гурті веселий радісний сміх. Кармелюк захоплений слідкує за танком, піддає танцюристам та музикам охоти.
Кармелюк. Ану, Василю, не піддайся. Не осоромся перед панною! Ану-ж дрібніше… Ех!.. Музики веселіше!.. Шкода, що… (Далі бере в одного музики скрипку, починає грати).
В лісі несподівано встає гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями з косами, з ціпами, один із старою рушницею. За ними голос:
— Колом, колом заходьте. Нікого не випускати!
