буває в инших; щоб пустощі заводили, або плескали непотрібне. Поспіваємо трохи, потанцюємо та й спати ідемо. (Швидко). У нас, тіточко, вже й скрипочка є!
Василина (зацікавлена). Ну? Вже десь і на скрипку розжилися?
Тиміш. Там скрипочка, тітко, скрипочка! Як душа! Як заграє дрібнісінько та тонісінько, то всього тебе і підіймає, так і тягне до танку!
Василина (міняючи голос). Слухай, Тимоше, я чула, що ти до танців майстер?
Тиміш. І до роботи!
Василина. Про роботу я вже не питаю! То оце я й кажу… (Несподівано жартовливо). Чи не затанцював-би ти мені якої? Люблю, як хто хороше танцює!
Тиміш (швидко). Добре, — а тоді пустите?
Василина. О, ти вже зараз і договорятися. Треба-ж спершу побачити, може-ж і не варт буде!
Тиміш. То як-же його без музиків?
Василина. Та кат його бери, хоч і без музиків!
Тиміш приграє на губах і танцює, Василина дивиться, милується.
Тиміш (скінчивши танок). Ху!.. (витирає піт). Ну, тепер пустите?
Василина (подумавши). Ні, не пущу! Приходь завтра, хай іще Савка побачить… (Регоче).
Тиміш. Тьотю, ви-ж обіщались?
Василина. Що? Та й до віку цього не буде, щоб я сама дочку гулять до парубка посилала! Що це ти, схаменися! А ще розумний — кажуть!
