Кармелюк. Ну, так от-же що, паненко Зосю, їхати до Любчинських не вільно. Будете вертатись назад.
Мошко. Моє шанування пані Зосі. Музиків, паненко, не буде на бенкеті, то вам і їхати не варт.
Панна (здивовано). О, Мошко! А ти як тут опинився?
Мошко Сьогодня граю Кармелюкові!
Панна (до пана). Дядю, як-же це буде, що-ж це за бенкет?
Кармелюк. А паненка видно охоча до танку?
Мошко. Панна Зося на всю округу танцюристка. Ні один бенкет без неї не обійдеться.
Кармелюк. Ну, тоді я панни так не випущу, хай затанцює однієї Кармелюкові! (Сміх).
Панна (погордливо). Що-о? (До пана). Як це вам подобається, дядю?
Панна (до Кармелюка). А як я не хочу?
Гості: Як то — не хочу? Тут воля отамана! Що велить — треба робити.
— Сказано — паненя, — воно все одно, як дитина: того хочу, того не хочу. (Сміються).
Панна (уперто, тупнувши ногою). А як я не хочу?
Гайдамака (похмурно). Попросимо! знаєш, як у вас прохають тих, хто не хоче ходити на панщину? (Сміх).
Панна (дивиться на його сполохано). У… який. (Далі сміливо). Ти не дуже тут — бо ось за мною
