— Він таки, вражий Мошко, справді душу в собі має…
Мошко. Еге, Мошко теж у світі горя бачив. Так і от: Мошка садовлять коло порога: грай, Мошку, бо я тобі нагайку дам! Грай весело, аби ми танцювали, бо я тобі, сукин сину, в морду дам. А Мошко сяде та й Кармелюка їм заграє. Вони танцюють, хвалять Мошка: „гарно Мошко грає“, а того й не знають, що про те Мошко грає, що на світі правди немає…
Гості (сміються): Ну й хитрий Мошко, бач, що вигадав.
Мошко. Бо я теж бідний чоловік. (Витирає руки хусточкою, береться до скрипки. Всі инші музики лагодяться теж до гри. До Кармелюка). Якої-ж отаманові заграти? Дудочки? гопака?
Гості: Що воно?
— Гляньте — ведуть когось.
Всі примовкли зацікавлені, дивляться в ліс. Звідти два гайдамаки ведуть попа, о. Шуляка.
О. Шуляк (огрядний, здоровий піп. Оглядає людей, спиняє очі на Кармелюкові). Це ти будеш Кармелюк?
Кармелюк. Я самий, паноче!
О. Шуляк. Ну, то нащо твої хлопці затримали мене? По якій справі?
Кармелюк (осміхається). А ви-б то й не знаєте того, паноче, нащо мої хлопці перепиняють проїзжих? Ви куди це зволили їхати? До пана Стася на бенкет?
