Марта (раніш заходить до Недоростка й стає за спиною, деякий час слухає, далі виходить із-за дуба, весело). Здоров тобі, Недоростку, чи спиш, чи дрімаєш, чи ти-ж мене, молодої, з гостей виглядаєш.
Недоросток (зрадівши).
Ой, здорова, моя мила,
Я-ж не сплю, не дрімаю,
Я-ж тебе, молодої,
З гостей виглядаю.
Марта. Отож будеш, мій милий, норовитись?
Недоросток. Не буду.
Марта. Будеш впоперек спати лягати, з постелі зганяти?
Недоросток. Далебі, не буду!
Марта. Будеш мене бити, голову сушити.
Недоросток (крізь плач). Ні! Одвяжи од дуба, то вже жалувати буду! (Марта розвязує, Недоросток радіє). А я-ж думав уже, що ти на мене й вік не покладеш милости та вже й умирати збирався. (Розвязаний потягається, сміється). Так, немов на світ народився… (Береться за коліно). Ох, як-же ноги задубіли!
Марта. Ну, а тепер сідаймо та будемо говорити. (Сідають. Марта зітхає трохи подумавши). Слухай, Максиме, буду тобі правду казати: судилась я тобі, буду коритись, буду тебе любити.
Тільки не свари, не бий, не жур моєї голови, не зав'язуй мені веселого світу, не збавляй мені молодого віку, бо, їй-богу, покину.
