Недоросток. Ось не йдіть, хлопці! Підождіть! Не кидайте мене самого, а то-ж мене звірі з'їдять.
Голоси (за коном): Бач, який розумний?
— Якого туману напускає!
— Ну й оказія!
— Я-ж казав, що не треба сюди вести коней! Завжди якась притичина та трапиться таки.
— Переїдемо на мочарі.
— Хай йому западеться, щоб я більш повів сюди!
Недоросток. Хлопці, гріх-же вам буде! Не бійтесь нічого… Тепер уже я вам усю правду скажу. То я брехав, що моя жінка відьма!..
Хлопці брязкотять путами; далі чути, як од'їзджаючи, починають знову „Комаря“. Багаття гасне. Місяць ховається, стає темно. Чути лісові звуки.
Недоросток. Доведеться ні за що пропасти… (Плаксиво). Матінко моя рідна, хто-ж мене виручить з цієї біди… (Прислухається, придивляється до куща). Хто тут такий? (Бадьориться). Кхм… Еха-ха! (Далі злякано). Та хто тут такий, чого тобі треба? (Павза). А тю! (Плаксиво). Тю, бодай тобі здох! (Чмише. Трохи згодом тужить). Ой, що-ж це ти наробила, нащо душу занапастила, такий гріх на себе взяла… Та ти-ж і не замолиш його й не одкупишся.
Десь далеко відгукується: „Ой що ж то за покійник? А чи цар, генерал чи полковник“.
