Цікавий. Микито, а дай свого костура, я торкну його. (Бере костура й боязко підходить до Недоростка).
Боязкий (крізь плач). Не займай, а то, їй-богу, щось буде. (Плаче). Хлопці, тікаймо!
Голоси (підбадьорюють): Не бійся, сміливо!
— Воно-ж прив'язане!
Цікавий (стоїть біля Недоростка, лагідно осміхається, бить не зважується). Дядьку, ану, того, ану, розсиптесь!
Недоросток. Як розсипатись? Що це ви, хлопці, думаєте робити зо мною?
Цікавий (плює в руки й заміряється києм, повернувшись до хлопців). Так бить, хлопці?
Голоси (дуже голосно): Бий!
— Не бійся.
— Лупи, йому не болітиме! Влучай по лобі!
Боязкий (найголосніше скиглить). Не бий, не займай. Ой, їй-богу-ж, пропали ми!
Недоросток. Бога побійтеся, хлопці, за що?
Цікавий. А хіба-ж вам, дядьку, болітиме, ви-ж клад? (Позирає, осміхаючись, то на Недоростка, то на хлопців). Уу… яке. (Одскакує од нього).
Голоси: І що воно справді було таке, мара-б його не знала!
— Хлопці, цить! Либонь, кінь заіржав!
Догадливий. Знаєте що, хлопці? Тікаймо швидче, хай йому біс. Бо воно нам одведе тутечки, а там хтось за коні та й далі. Це воно нам памороки забиває. До коней швидче!
(Хлопці веселим гуртом побігли до коней. Попереду всіх Боязкий із радісним вереском).
Цікавий (озирнувшись). На добраніч вам, дядьку!
