— Бач, що буває на світі.
Боязкий. Мені сумно, тікаймо!
Недоросток. Розвяжіть, хлопці. Вирятуйте чоловіка од смерти, не посиротіть маленьких.
Голос. А в вас, дядьку, хіба й діти є?
Недоросток. Троє, та всі як каша дрібні.
Голоси: Розвяжемо, хлопці.
— Ні, не наше діло: хай який бог прив'язав, той і розвязує.
Недоросток. По п'ять копійок дам, розвяжіть.
Голоси: Може тут без попа не розвяжеш?
— Ти його одвяжеш, а відьма щось поробить і тобі таке, що не будеш радий тим грошам.
Боязкий (смиче за поли). Тікаймо!
Голос (до нього). Хлопці, а йдіть-но сюди. (Хлопці одходять осторонь). Знаєте, що це таке? Це нам гроші вказуються! Це — клад! Побий мене бог! Це, мабуть, гроші! Ось слухайте сюди: отак самісінько було в Павлівці одному чоловікові. Ув'язався за ним якийсь парубок, іде за возом та й просить. Чоловік дає йому і того й цього, і хліба й тютюну, ні — не бере! Тоді той чоловік розсердився, та як ухопить люшню од воза, та як не лусне його межи плечі. А парубок тоді: „оцього, каже, мені тільки й треба було!“ Та так і розсипався червінцями.
Павза. Хлопці повертаються до Недоростка, позирають на нього з цікавістю.
Голоси (жартовливо): Як-би ж це та й справді нам указувались гроші, то добре було-б!
— Хоч-би по шапці кожному!
— А що, коли як наперти його паліччям!
