Збігаються хлопці-ночліжники. Кожний спиняється, приглядається. З гурту визначаються: „Догадливий“, остаркуватий чоловік, видимо чийсь наймит, „Цікавий“, маленький хлопець, і ще один „Боязкий“.
Один з гурту. Що воно за проява?
Недоросток. Одвяжить, хлопці, од дуба, дякувати буду!
Боязкий. Тікаймо, я боюсь.
Цікавий. Чого його боятись, хіба воно що? (Виступаючи). Дядьку, а хто це вас прив'язав отут?
Недоросток. Бодай не казати! Перестріли якісь розбіяки, всіх троє, та великі всі, як кати: коня одняли, а мене, як бачите, до дуба прив'язали.
Цікавий. А самі-ж звідкіля будете?
Недоросток. Я з того… з Мардариновки…
Голоси: Звідкіля?
— З Мардариновки, каже.
— Я щось такого не чув.
— Це десь либонь аж за Яблунівкою!
— Та й чого це він аж сюди заїхав!
— Ні, щось тут не так.
Догадливий (таємничо). Хлопці, а йдіть сюди! (Одходять трохи осторонь). Знаєте, хто це такий? Це злодій! Це його впіймали люди з кіньми та й прив'язали.
Цікавий (знову виходить наперед). А ви часом, дядьку, не з тих, що коней по ночах купують?
Голоси: Так він оце тобі візьме та й скаже.
— Коли-б його взяти в киї, то може чого-б допиталися!
— Хіба збігати в село та людей гукнути?
Недоросток. Бог з вами, хлопці! Що вам у голову прийшло. Я, дякувати богові, сам
