Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/157

Цю сторінку схвалено

Збігаються хлопці-ночліжники. Кожний спиняється, приглядається. З гурту визначаються: „Догадливий“, остаркуватий чоловік, видимо чийсь наймит, „Цікавий“, маленький хлопець, і ще один „Боязкий“.

Один з гурту. Що воно за проява?

Недоросток. Одвяжить, хлопці, од дуба, дякувати буду!

Боязкий. Тікаймо, я боюсь.

Цікавий. Чого його боятись, хіба воно що? (Виступаючи). Дядьку, а хто це вас прив'язав отут?

Недоросток. Бодай не казати! Перестріли якісь розбіяки, всіх троє, та великі всі, як кати: коня одняли, а мене, як бачите, до дуба прив'язали.

Цікавий. А самі-ж звідкіля будете?

Недоросток. Я з того… з Мардариновки…

Голоси: Звідкіля?

— З Мардариновки, каже.

— Я щось такого не чув.

— Це десь либонь аж за Яблунівкою!

— Та й чого це він аж сюди заїхав!

— Ні, щось тут не так.

Догадливий (таємничо). Хлопці, а йдіть сюди! (Одходять трохи осторонь). Знаєте, хто це такий? Це злодій! Це його впіймали люди з кіньми та й прив'язали.

Цікавий (знову виходить наперед). А ви часом, дядьку, не з тих, що коней по ночах купують?

Голоси: Так він оце тобі візьме та й скаже.

— Коли-б його взяти в киї, то може чого-б допиталися!

— Хіба збігати в село та людей гукнути?

Недоросток. Бог з вами, хлопці! Що вам у голову прийшло. Я, дякувати богові, сам