Ой, піду я в ліс по опеньки,
Аж там стоїть дуб зелененький —
Сюди-туди коло того дуба,
Все-ж то моя родинонька люба.
Перед тим, як мають підіймати завісу, чути Недоросткове голосіння: „Краще-б було тобі, моя мати, малого у воді притопити, що ти мене породила та таку нещасну долю вділила“. Завісу підіймають.
Ніч. Діброва. Із-за дерева на галявину світить місяць на підповня. Біля дуба стоїть прив'язаний Недоросток, біля нього — в'язка сіна. Він змарнілий, втомлений.
Недоросток. Хто в бога вірує, порятуйте! Визвольте христіянську душу! (Прислухається). Ой, боже мій, боже мій, ніченька темна та невидна, що-ж ти робитимеш, головонько моя бідная!.. Оце дала гостей — до віку не забуду! (Свариться кудись у далечінь). Ну, хіба-ж тільки живий не буду! Будеш ти в мене знати, коли до дуба в'язала та сіном годувала! Я тобі цих гостей до віку не забуду: а битиму-ж, катуватиму, поки й місця на тобі не останеться живого. Поки сорочка прикипить до тіла! Нагайками, бичами буду бити! Будеш ти знати Недоростка! Будеш ти його бать-
